Каталог статей

«Візит на Олімп». Урок-екскурсія з елементами театралізації, 6 клас
Мета: поглибити учнівські  знання з міфології; розвивати артистичні вміння; виховувати шану до рідного слова.
Тип уроку : урок-екскурсія з елементами театралізації.
Обладнання: проектор, дошка, декорації.
Місце проведення: актова зала школи.
Хід уроку
І. Організаційна частина (В коридорі за декілька днів до уроку вивішується оголошення про виставу).
 
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Вступне слово до глядачів.
ІІІ. Основна частина.
 
(Зала прикрашена декораціями в грецькому стилі,  на  дошку проектується зображення грецької архітектури, старого міста Афін, звучить «Сертакі», заходять ведучі  в грецькому вбранні)
 
1-й    учень:
У шелесті листя, у клекоті води, у променях зорі давньому грекові ввижалось щось живе і таємниче. Адже природа, законів якої давня людина не знала, сповнена для неї жахів і загадок. Людська уява малювала найфантастичніших істот, які завжди були сильніші за неї і тримали у своїх руках її життя й добробут. Небо населяли грізні чи милостиві до людини боги. Удень золотокосий бог сонця і світла Аполлон мчав небесною дорогою на вогняній колісниці, запряженій білосніжними лебедями, вночі осявала землю його сестра — богиня місяця Артеміда, Еос — зоря в рожевих шатах — звіщала світання.
 
2-й учень:
—    А на морі бог Посейдон розбивав хвилі своїм тризубцем, сурмили в мушлі тритони, веселилися німфи-океаніди. У лісі та в горах на людину чатували німфи-дріади, сховавшись у кронах дерев, болотні нім¬фи — лімнади, гірські — ореади. Бог Пан міг насла¬ти на кожного невимовний панічний жах. І навіть під землею, у царстві мертвих, бог Аїд і богиня Персефона зустрічали та стерегли померлих.
3-й учень:
А над усім світом височить гора Олімп, де в оточен¬ні безсмертних богів живе громовержець Зевс, батько і володар всесвіту, цар усіх богів і людей. Але перш ніж стати володарем світу, Зевс змушений був перемогти грізних титанів і скинути їх у Тартар — жахливу безодню, огороджену мідною стіною, мороком ночі та корінням землі. Перенесімося подумки на Олімп, у розкішний палац богів.
(Вихід «богів» супроводжується грецькою музикою  та фото презентацією)
—    (Заходить Зевс, трек №1) 
   
Зевс (велично):
Я переміг титанів і Тіфона І скинув їх в Тартар — безодню тьми..
Я людям дав порядок і закони —
Основи світу, що тримають мир.
В моїй руці не спис, а блискавиці,
Бо я володар грому та дощу,
Вони, мов кара у моїй десниці, —
Порушникам закону не прощу!
Біля воріт палацу, на вершині Гори Олімп, 
поміж двох чаш стою 
І стомленій загадками людині Свої дари черпаю й подаю 
В одній із чаш — добро, життя та щастя,
А в другій — зло, біда і смерть одна.
І байдуже, з якої дам причастя.
Це завжди дар, тож: пий його до дна!
(Зевс сідає на трон, входять мойри, трек №2)
    
              1 – а мойра
—    Пануй всевладний Зевс над людьми і богами. Та і його доля, як і доля кожного, у наших руках, невблаганних  богинь — мойр, про яких через тисячоліття напише українка Ліна Костенко в поемі «Скіфська одіссея»:
2 – а мойра
І знає тільки місяць походющий, де їде грек смаглявий і худющий.
Та на Олімпі знають, на вершині, від самої хвилини відплиття, 
три Мойри, три безжалісні богині, що визначають все людське життя.
3 – я мойра
Та, що його дарує, безтурботна.
Та, що пряде, аж прядочка бринить, і третя — та, що вже невідворотна, що переріже ножицями нить (сідають).
(входить Посейдон, трек №3)
 
Посейдон (бурхливо):
—    Божественний мій брате!
Звершителю побід!
Іду тебе вітати І дякувать за світ,
Підводний світ. Ти, брате,
Віддав його мені.
Там в мене є палати Чудовії на дні.
А над палацом хвилі Шумлять у вишині.
Там німфи юні й милі Чарують зір мені.
Морських божеств доволі Навколо мене є,
Покірних моїй волі,
Мій син Тритон із мушлі Зробив собі сурму,
Що викликає бурі,—
І весело йому.
Та й я люблю змахнути Тризубцем громовим,
Щоб море трясонути І землю разом з ним,
Щоб хвилі білопінні Підняти вище гір Й розбити об каміння,
Щоб бризки — аж до зір!
 
(Сідає неподалік трону).    
4-й учень:
—Ви вже здогадалися, що це — землетрясець Посейдон. Він панує над морями, і хвилі слухаються найменшого поруху його руки, озброєної грізним тризубцем. Своєю вродою цей бог рівний самому Зевсові. Однак Посейдон вічно злий і підозріливий. Його чудове волосся завжди обплутують водорості та мушлі. Посейдона люди здавна бояться, оскільки саме йому підвладні нищівні бурі та землетруси. Моряки уласкавлюють його, як тільки можуть.
 
Заходить Аїд,трек №2)
—    Аїд (похмуро)
—    Та що те море — клопіт та неспокій!
Там всюди безлад, всюди круговерть.
Лиш під землею помисли високі,
Бо вже не треба думати про смерть, 
В моєму царстві — морок і страхіття,
Бездонні прірви, води забуття.
Ні сонце, ані місяць там не світять.
Нема назад нікому вороття Із царства смутку та печалі.
І хоч мій світ — тіней померлих лан,
Шанують люди сутінь, його далі,
Бо тінь — життя, а я над тінню пан!
(сідає біля Зевса)
   
—    5 – й учень
       Це Аїд, похмурий брат Зевса, володар підземно¬го царства померлих, де, за словами Лесі Українки, «... блукає сумна, бліда, безсила, марна тінь». Це душі померлих, які наповнюють царство Аїда стогоном, лед¬ве вловимим, подібним до шелесту зів’ялого листя, гна¬ного осіннім вітром. Триголовий пекельний пес Цербер, на шиї якого плазують змії, вартує при виході з цар¬ства Аїда. Біля його золотого трону стоїть бог смерті Танат із мечем у руках, у чорному плащі, із величезними чорними крилами. Могильним холодом віють ці крила, коли Танат прилітає до ложа вмираючого, щоб зрізати своїм мечем пасмо волосся з його голови і вир¬вати душу. Витають у царстві Аїда і боги сновидіння та жахів. Люди бояться і шанують невмолимого й не¬відворотного бога.
(Входять радісні Аполлон та Артеміда, трек №4)
 
Аполлон:
                       Хай згине морок у провалля!
Хай світло золотом сія!
Нехай панує безпечалля! —
Оце і є мета моя.
Я бог мистецтв, бог сонця, миру.
Змовкає в захваті земля,
Коли беру я в руки ліру.
А це (показати рукою) — ясна Твоя, о Зевсе,
Донька рідна – Місяцелика Артеміда.
 
           Артеміда:
Ми – близнюки. І приязнь щира
Єднає наш нетлінний дух.
Задля людей в небеснім вирі
Світил ми зберігаєм дух.
Аполлон:
—    Коли в небесній колісниці Щодня над світом я лечу,
Яскравим сонцем на землиці Усе довкола золочу.
Артеміда:
—    Чоло моє вінчає діадема Із місяцем. Окрасу осяйну,
Аби зі світлом не було проблеми,
Вночі я вкотре знову одягну.
А ще, мисливиця відважна,
Всьому даю життя та цвіт.
Лиш Афродіта легковажна 
Не визнає мене, як слід.
1-й учень:
Впізнали? Це Аполлон, бог сонця, який стріляє золотим промінням із срібного лука, та його сестра Ар¬теміда, покровителька полювання і богиня місяця. Вважалося, що Аполлон в оточенні сестер — муз, які пок¬ликані сповнювати натхненням митців, живе на горі Парнас. До речі, від слова «музи» походять слова «му¬зей» та «музика». Коли Аполлон із музами з’являється на Олімпі і лунають звуки його ліри, мир і тиша настають на землі: не блискають вогняні стріли в руках громовержця, боги забувають чвари, навіть Зевсів орел тихо дрімає на жезлі свого повелителя. А коли Апол¬лон, увінчаний лавровим вінком, весело торкається зо¬лотих струн, радісний сяючий танок богів починається в бенкетній залі. Перед у ньому веде велична діва, прекрасна Артеміда. А ще Аполлон — уособлення чоловічої краси. Його статуї, виконані Леохаром, Скопасом, Праксителем, втілюють бачення античного світу краси людини і дають нам уявлення про чудові зразки античного мистец¬тва.
(З’являється Афродіта, трек №5)
   
Афродіта (ніжно):
Любов!.. Правічна дивна сила,
Що нас веде до світла і пітьми.
Коли б вона на мить нас полишила В путі суворій — що б робили ми?
(Підводить голову.)
О горда Артемідо,
Змирись! І я, Кіпріда,
Забуду біль образ.
Хіба ж злоститись час? Лебідки-любослави У мушлі золотавій Мене сюди везли.
Бо ніжна і ласкава Богиня величава Життєвої весни 
Потрібна скрізь і всюди.
Недарма славлять люди Красуню знов і знов.
За це їм милість буде —
Вдихну у їхні груди Любов! Любов! Любов!
(Входить Афіна Паллада, трек №6)
Афіна (грізно):
—    Чого кричиш, зманіжена плетухо?
У мудрості одній лиш є любов!
Лише знання зміцнять людського духа 
Та маєво воєнних коругов.
Це я кажу — могутня войовниця,
Озброєна і списом, і щитом.
Хоч на мені єдваби та спідниця,
                 Зате на голові моїй — шолом.
 
2-й учень:
Афродіта й Афіна — богині-суперниці. Афродіта опікується серцем, а Афіна — розумом. Афродіта за¬звичай оточена голубами, пробуджує в серцях богів і смертних людей любов. А Афіна з нерозлучною совою уособлює мудрість і передає людям знання, надихає їх на винаходи. Поет Микола Карпенко пише:
А ти Афіно людям вірний друг.
Ти вчила їх робити колісниці
Гнуздати коней, сіяти пшеницю, 
Подарувала борону і плуг.
І веретено,  і ткацький той верстат, і постіль, і одіяння 
Ти їм дала своє ясновидіння.
Тепер же поселила ще й до хат.
Та обидві богині могутні, прекрасні і дуже потрібні людям.
 Афродіта народилася з білосніжного шумовиння морських хвиль, а Афіна, як не дивно, — із голови Зевса. Як ідеал жіночої вроди і чарівності, об¬раз Афродіти (Венери) надихав багатьох митців. Один із найвідоміших шедеврів, присвячених їй, — картина геніального італійського художника Сандро Ботічеллі «Народження Венери». їй уже понад п’ять століть (демонструє репродукцію). Художник зобразив ніжну і граціозну Афродіту, що пливе на перламутровій мушлі серед зеленавих морських хвиль. Боги вітру своїми подувами, сповненими квітучих пелюсток, наближають' мушлю до берега. Ось-ось богиня ступить на землю, а з нею й любов. Та в очах красуні якийсь сум, тривога: що її чекає в самостійному житті?
 
3-    й учень: Окрім ворогуючих богинь, є на Олімпі і боги-суперники. Це бог війни Apec і бог вогню та ковальського ремесла Гефест, які стали ворогами через Афродіту, котра обрала Ареса, хороброго воїна й красеня. Цих богів посварила любов та об’єднала ненависть. Гефест, первісток Зевса і Гери, настільки розчарував зовнішністю матір, що розгнівана Гера жбурнула його з Олімпу на землю. І загинув би маленький Гефест, якби не врятували його морські богині. Правда, на одну ногу з тих пір він став накульгати. У лазуровому гроті глибоко під водою виріс і змужнів Гефест, став чудовим майстром ковальської справи. За це вміння він був повернутий на Олімп, де побудував богам золоті палаци, а собі — чудесну кузню, викував оздоби із золота і срібла, незламну зброю, келехи та кубки. Інколи Гефест лагідний і привітний, інколи — грізний і буркотливий.
 
4-    й учень:
—    Ареса не любить батько Зевс. Ненавидить за кровожерність, любов до жорстоких битв, чвар та вбивства. Несамовитий Apec носиться серед гуркоту, криків та стогону воїнів у блискучому обладунку, із величезним щитом. Не перебираючи, разить він своїм мечем і направо, і наліво: купи мертвих тіл здимаються навколо жорстокого бога. Страх вселяє Apec людям, тому що несе із собою смерть і жахіття війни. Лютий, грізний цей бог, та перемога не завжди супроводить його. Часто поступається він на полі бою войовничій Афіні, що опікується справедливою війною. Перемагає вона Ареса мудрістю і спокійним усвідомленням праведності своєї справи (захист тих, на кого напали).
 (Вривається Apec, а за ним, кульгаючи, поспішає Гефест, трек  №7)
Гефест (миролюбно):
       Мене не любить мама.
      Тебе не любить Зевс.
Хай буде мир між нами.
       Ми ж жителі небес!
Apec (несамовито):
—    Це слово при мені не говори,
Бридке воно мені ненависне.
А то ще раз покотишся з гори,
Аж за тобою загримить і блисне.
(Вбігає захмелілий Гермес, трек №8)
 
Гермес (стомлено):
       Усім привіт! Тобі, патроне,
Твій бистрий, вірний посланець
 Складає шану і уклінно Благає вислухать
        Кінець!
         Ледь не забув! Мене послав ти по Діоніса. Милий путь.
         Що ж, усміхніться і прославте Веселість, о боже — він же тут!

 
(З’являється Діоніс, трек №8)
 
Діоніс (весело):
—    Так, я люблю повеселитись І щиро вірю — істина в вині.
(Пауза.)
Але раніше, як напитись,
Подумай: треба це чи ні.
5-й учень:
— Гермес і Діоніс — друзі, бо спритний і хитрий посланець Зевса не раз виручав бога вина у скрутну хвилину. Зі швидкістю думки переноситься Гермес у будь-який куточок світу у своїх крилатих сандаліях, із жезлом у руках. Він — покровитель мандрівників, торговців і спортсменів. Гермес посилає людям багатство, він винайшов числа й азбуку, навіть сопілку, яку так люблять пастухи. Крім того, Гермес надзвичайно спритний злодій. Подейкують, одного разу він жартома викрав у Зевса його скіпетр, у Посейдона — тризубець,  а в Аполлона — золоті стріли і лук, в Ареса — меч.
 
1-й учень:
—Весело ходить по землі й Діоніс, бог виноробства та вина, владі якого покірні всі. Цей прекрасний, могутній бог дає людям сили й радощі, а інколи, на жаль, горе та неспокій. Із великою юрбою уквітчаних вінками менад і сатирів блукає веселий Діоніс із країни у країну, учить людей розводити виноград і робити з його грон вино.
2-й учень:    
       Ось і всі головні боги-олімпійці. Лише Гера десь забарилася. Мабуть, усе сукню вибирає або розставляє пастки на своїх земних ворогів. Гера — дружина Зевса, покровителька шлюбу та материнства. Владою і    спокійною величчю палають очі лілейнорукої Гери. Коли на срібній колісниці, запряженій двома баскими. кіньми, з’їжджає вона з Олімпу, усе живе с перед нею. Навіть боги встають, коли, сяючи входить вона до бенкетної зали.
(Неквапно входить Гера, трек №1. Боги піднімаються з місць і шанобливо схиляються перед нею.)
 
Гера (величаво):
—    О олімпійці вседержавні,
Я вас затримала на мент...
Та вже Лунають співи величальні. 
Тож розпочати час бенкет!
 
1 – й учень
І бенкетують 12 богів-олімпійців разом із іншими божествами, що уособлюють усі сили природи, у золотих чертогах, у царстві вічного ясного літа. Божественні слуги підносять їм амброзію та нектар — їжу та напій богів, що дають безсмертя й вічну молодість. Прекрасні харити і музи потішають їх співами і танцями.
На цих бенкетах вирішують усі справи, визначають¬ся долі світу та людей. А внизу, на землі, весну і літо змінюють осінь і зима, радість і веселощі чергуються з нещастями і горем. Правда, і боги зазнають печалі, але вона швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.
(Боги бенкетують, звучить «Сертакі», в один момент  вони «застигають в мармурі»)