Мета: залучити учнів до історико-краєзнавчої, пошукової роботи у школі, підвищити їхню національну свідомість; виховати гордість за героїчне минуле нашого краю, за власний народ; допомогти учневі уявити себе на місці сучасника минувшини; навчати готувати проекти, презентації.
Обладнання: проектор, дошка, декорації.
Місце проведення: актова зала школи.
Хід заходу
І. Організаційна частина.
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Вступне слово до глядачів.
ІІІ. Основна частина.
(На фоні музики звучить вірш)
Вірш «Волинь»
Волинь моя,
Замріяна Волинь,
Загублене в дібровах Берестечко
Де пахне степом м'ята і полин,
Зажурою хвилюючи сердечко
Де з тихими вітрами гомонять
Козацькі, вкриті тлінністю могили,
Де пшениці у золоті шумлять,
В землі набравши радості і сили
Я не забув i не забуду Вас,
Перелилися в душу без прикрас:
I чесний труд і заповітна добрість,
I в битвах кров'ю скроплена хоробрість
I непідкупна щедрість матерів,
Яких я слухав до світанку любо,
I неспокійні душі чорних брів
I молодих воркуючих голубок
Волинь моя,
Замріяна Волинь,
Загублене в дібровах Берестечко,
До вас на крилах крізь прозору синь
Лелекою летить моє серденько Красуйтеся в барвистому вінку,
У вас я сил джерельних наберуся
Як в скибках запашного житняку
А знов побачу – низько поклонюся.
Дмитро Луценко
Ведучий 1.
У кожного народу, в кожного краю є свої легенди, священні місця, своя глибока історія i пам'ять. Далеко від великих міст i гомінливих шляхів, у затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення трьох областей - Волинської, Львівської та Рівненської розташований музей-заповідник “Поле Берестецької битви. Козацькі могили” . Жовтнего ранку, під час канікул ми вирушили туди в подорож (Тут і надалі всі події супроводжуються медіа презентацією).
Ведучий 2. Голос пам'яті кличе нас до цього місця. Ступаючи на цю священну землю, вклоніться їй . I прислухайтесь уважно до дзвонів Берестечка. (Дзвони тихо). Їх голосом промовляє історія. Складна, часто трагічна — наша з вами історія (Дзвони голосно).
Відеофрагмент про Берестецьку битву (пісня: «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле)
Ведучий 2. Берестечко... Мовиш це слово – і в уяві зринає тупіт копит, полиск козацьких шабель, розлога українська пісня, зелений шум велетнів-берестів.
Ведучий 1. Таких унікальних міст як Берестечко, небагато не тільки на Волині, але й в усій Україні.
Запрошуємо вас на екскурсію Національним історико-меморіальним заповідником «Поле Берестецької битви». Це за кілька кілометрів від самого Берестечка, вже в Рівненській області – село Пляшева Радивилівського району.
Пісня про Берестечко
(на сцену виходять учні)
1. Під містечком Берестечком
Змовкли вже гармати
Поламались гострі списи
Кулі одсвистали.
2. Налетіло гайвороння
Та й заголосило
Скільки тої молодої
Перебито сили.
3. Справа — триста, зліва — триста,
Попереду триста
Скільки того, молодого
Впало товариства.
4. Розбрелися коні карі
Поміж верболози
Карим небом Україна
Витирає сльози.
5. Не оплакуй рідна мати
В полі чистім рани
Краще списи в узголовї
Ніж дзвінкі кайдани.
Ведучий 1. Берестецька битва була чималою поразкою для Хмельницького, зате допомогла зберегти для нас минуле. До розкопок у долині Пляшівки козацтво здавалося чимось літописним і легендарним, а болотистий грунт Берестечка раптом перевів його "у реал", подарувавши дослідникам козацькі зброю, одяг, предмети побуту... До того ж усе точно датоване - 10 липня 1651 року.
Ведучий 2. В той день новообраний наказний гетьман Іван Богун перевів через прокладені болотистою заплавою гаті дві тисячі війська - щоб відігнати кінноту Лянцкоронського, яка переправилася на правий берег Пляшівки. Правий берег, до якого підковою прилягав збудований після відступу татар 30 червня козацький табір, був єдиним вільним коридором, який з'єднував обложених з Україною. Богун готував шлях.
Ведучий 1. Але в селянській частині війська, делегатів від якої Богун не покликав на військову нараду, вибухнула паніка. "Старшина тікає!" Обложені кинулися до збудованих з возів, наметів, опанчів та іншого підручного скарбу гатей. На всіх їх не вистачало, тож багато хто побрів до правого берега заплави прямо через болото
Ведучий 2.
Лянцкоронський, побачивши, як на нього біжить сила силенна народу, сприйняв утечу за вилазку, і відступив до місця своєї переправи у сусідньому селі Козин. Потім аж кинувся наздоганяти втікачів і пізніше хвалився перед королем, що "так били ворогів, аж руки болять", на що король віджартувався: "Ба, кажуть, ноги".
Богун, який не мав наміру тікати (бо залишив у таборі всі свої і полоненого татарами 30 червня Хмельницького особисті речі, прапори, печать, скарбницю і документи Війська Запорозького), спробував зупинити безладний відступ, але було вже пізно.
У королівсько-магнатському таборі теж не одразу зрозуміли, що за галас розпочався за козацькими шанцями, сприйнявши це за черговий "фортель" козаків. А зрозумівши, кинулися у табір і далі на болото. В заплаві і прилеглих чагарниках розпочалося смертельне полювання. З обох сторін, бо загнані у безвихідь козаки просто так не здавалися.
Ведучий 1.
Їхні останки лежали в торфі 300 років. Разом із мушкетами, шаблями, кулями, ложками, одягом, гральними костями та іншими предметами побуту. Зараз знайдені речі можна побачити у музеї, який неофіційно ще називають "Козацькі могили".
Дорога від Берестечка веде до святого i священного місця на українській землі. Веде до поля нашої печалі i слави, до тих місць, де вмирали, б'ючись до останнього подиху з ворогом, наші предки. Вмирали не лише за свою волю, а й за волю рідної землі і своїх нащадків, а, значить, і за нас нині сущих.
363 років тому замовкли під Берестечком гармати, затих передзвін шабель. Але в пам'яті народу живуть події тих далеких років, живе козацька слава.
А зараз пісня «Ми козаки» у виконанні Муровця Олега:
Пісня
МИ КОЗАКИ
(музика і слова Михайла Назарця)
1.Ми козаки, ми гордість України,
Зростаєм і вчимось ми у батьків!
Як неньку-Україну нам любити
І захищать її від ворогів.
Нехай в путі ясна зоря нам світить,
І поведе до кращого життя,
Ми козаки, ми України діти,
І доля в нас з країною одна!
Приспів:
Козацькі вірші, козацькі пісні,
Лунають у наших серцях
Козацькі слова, козацькі діла,
Ненька Україна в нас одна!
2.Ми козаки, ми України сила,
Хай пісня над Вітчизною летить,
Ми любим Батьківщину, небо й квіти,
В майбутнє шлем свій сонячний привіт!
Ми вірим, підніметься Україна,
І зацвіте нарешті рідний край,
Ми козаки – ми України діти,
Ти разом з нами пісню цю співай!
Приспів.
Ведучий 3. Поле Берестецької битви - то поле звитяги, поле трагедії і крові героїв, печалі і слави мужнього українського народу. І хоч колосяться нині там літньої пори хліба, заросли переправи очеретами, стираються сліди битви, та не згасає пам’ять народна про славних синів, про тих, хто віддав своє життя за свободу рідної землі.
Ведучий 4. Сьогодні про події, які відбувались тут влітку 1651 р. нагадують нам острів Журавлиха, козацький цвинтар в урочищі Монастирщина, озерце Козакова Яма, острів Гайок – священні місця нашого народу, оспівані в поезіях, освячені в наших душах.
Учень 1. В пам'яті людській назавжди залишиться подвиг 300 мужніх, нескорених козаків, які протягом дня відбивали наступ переважаючих сил ворога i полягли в нерівному бою. Французький дипломат П’єр Шевальє, автор «Історії війни козаків проти Польщі» розповів так:
«Залишився один козак, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська. Він знайшов на болотному озерці човна i, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього, втративши увесь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав всіх, хто хотів його схопити... Тоді якийсь шляхтич... та якийсь німецький улан...кинулись у воду по шию i знову почали бій. Козак, хоч i пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їx ще з білыпою завзятістю, що дуже здивувало польське військо i навіть його королівську величність... Коли йому обіцяли від імені короля помилування, то у відповідь почули, що він не дбає про життя, а хоче померти як справжній козак.»
А ще про цього козака розповідає вірш Надії Гуменюк «Останній бій» у виконанні Климович Анни:
Учень: «Останній бій»
У ворога нема назад мостів.
У козаків - ні кладочки до світу.
На Журавлисі триста журавлів
Лежать серед порубаного цвіту.
Уже Богун за пастками боліт.
I Чорний Шлях украв кудись Богдана.
Козак із чуба стер червоний піт -
Один-єдиний перед військом Яна.
А за човном - безодня небуття
3 роями стріл, з терновим віттям долі
Що ж, вибирай: обіцяне життя
Чи тяжкий бій за мить гіркої волі?
Ще можна... нахили чуть - чуть
І лишився - один на цілих триста.
Та чи життя, як крила обітнуть?
І що таке життя без товариства?
О враже злий, ти був би тому рад - Такий трофей... Та краще хай загину.
І оп'янілий серед крові кат
Ударив списом випрямлену спину. Упав козак в обійми літніх вод.
Зійшла зоря над криком журавлинним.
Та що є смерть, якщо це за народ?
І що життя, якщо без України?!
Ведучий 1. : А зараз для вас пісня «При долині кущ калини» у виконанні Прокопчук Анни:
При долині кущ калини (Прокопчук Аня)
При долині кущ калини
Нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино
Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.
Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув –
Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.
Ведучий 3.
В усі часи трагедія під Берестечком хвилювала багатьох визначних людей нашого народу. Про неї писали козацькі літописи, її вивчали відомі вчені – історики. В 1844 році поле битви під Берестечком відвідав український історик М. Костомаров, про що залишив свої пам’ятні записи. Тут запалювала вогонь любові до рідної землі в серцях своїх дітей Олена Пчілка.
Ведучий 4. Але доля судила саме Великому Кобзарю, геніальному співцю України, вперше в поетичній формі оспівати священне поле битви під Берестечком. В 1848 р. Т. Шевченко написав вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?» Історія, на превеликий жаль, не зберегла для нас ніяких історичних документів, проте літературні джерела і народні перекази дають підстави сказати про волинські дороги поета. Вони свідчать, що шлях Кобзаря з Почаєва проліг до Берестечка... Великий Кобзар не міг не відвідати святе для кожного українця місце рідної історії.
(На сцену виходить учениця і декламує вірш)
Вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле»
Ой чого ти почорніло, Зеленеє поле?
- Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупа не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та орючи
Долю проклинати.
Ведучий 3. На Волині і в Україні на поч. XX ст. все більше і більше лунали голоси про необхідність вшанування пам'яті полеглих козаків, запалити свічки пам'яті у храмі-пантеоні на цьому священному місці. Добре вчувалися в тому хорі голоси Лесі Українки, її матері Олени Пчілки. Вони посилилися, коли житель села Пляшева, Михайло Ілліч Михальчук у 1906 році знайшов 32 козацькі мушкети і 12 шабель.
Найкращим місцем для будівництва пам'ятника був острів Журавлиха, розташований за кілометр від села Пляшева над самісінькою річкою, та й майбутній пантеон було б видно з усіх боків.
(Тут і надалі демонструється фото-презентація музею)
Ведучий 4. Будівництво розпочалося влітку 1910 року, саме в цей період з села Острів перевезли дерев'яну Михайлівську церкву, збудовану в 1650 р., де за переказами, молився перед боєм Богдан Хмельницький, і якому там освячували шаблю. У 1914 р. будівельні роботи завершилися і відбулося відкриття Георгіївської церкви і комплексу, названого «Козацькі могили».
В 1909 році на острові Журавлиха (посеред річки Пляшівки) на місці майбутнього будівництва храму-пантеону з'явився дубовий хрест.
Збиралися пожертви: за свідчення місцевих селян, бувало, що на Журавлисі стояло три мішки мідної монети - жертвували пересічні люди.
Ведучий 3. Основою меморіального комплексу став збудований у 1910-14 роках Свято-Георгіївський собор. Фактично він трирівневий: у підвалі, де гробниця з останками полеглих у 1651-му козаків, знаходиться церква Параскеви, на першому поверсі - Георгіївська, вище - Борисоглібська.
За задумом архітекторів, площа перед собором мала слугувати місцем масових молебнів, тому його фасад являє собою іконостас під відкритим небом.
Простір над іконостасом заповнює картина Івана Їжакевича "Голгофа". Під іконами видногеоргіївські хрести - у 1914 році цар надав трьомстам полеглим козакам звання георгіївських кавалерів.
Ведучий 4.
Давайте вирушемо переглянемо детальніше музей.
Іконостас Михайлівської церкви (частина - на реставрації).
Вхід до підземелля:
Гробниця під Георгіївською церквою.
Загалом у гробниці поховано останки більше сотні козаків - 90 з них знайшов археолог Ігор Свєшніков.
Далі переходимо у власне музей.
Ведучий 3.
Козацькі чоботи та інші вироби зі шкіри вперше були знайдені саме на розкопках під Берестечком
На килимі в куточку музею мирно стоїть мортира 1556 року.
Скромна діорама, яка зображує атаку підрозділів Яреми Вишневецького на польові укріплення Хмельницького.
Стволи і замки мушкетів. Унизу - сережка, знайдена на переправі біля голови загиблого донського козака. Подібної форми прикраса нібито означає, що її власник народився від полоненої туркені.
Знайдений у болоті гаманець із кулями і засоби для виливання куль зі свинцю. Серед експонатів є також шматки свинцю і навіть видерта з якогось маєтку чи церкви свинцева віконна рама.
Ведучий 4
Ось як описує свої розкопки в осушеній заплаві Пляшівки Ігор Свєшніков (книга "Битва під Берестечком"):
"...На черепах загиблих - сліди ударів шаблями. Інколи між кістками трапляються свинцеві кулі від мушкетів... Порубані шаблями кістяки, знахідки на болоті поламаних і пощерблених шабель, бойових кіс та фрагментів мушкетів є доказом того, що, всупереч повідомленням окремих авторів, на болоті відбувся бій..."
"...Один впав, розкинувши руки. Між його ребрами в області серця знайдено свинцеву кулю з мушкета, а поблизу правої стегнової кістки - погано збережений залізний ніж, що, мабуть, знаходився у кишені штанів. Поміж ребрами правої частини грудної клітки другого забитого засіла мушкетна куля. Ліва рука була відкинути вбік, права долонею притискала місце навпроти поранення..."
Ведучий 3.
Нижче ще одна унікальна річ – ладівниця – щось на кшталт патронташа, куди вставлялися паперові згорточки з відміряною кількістю пороху і кулею. Щоби швидше заряджати мушкет.
Чудово збереглася порохівниця.
Свєшніков уперше розкопав козацький порох, який складався з сірки, селітри і вугілля глицевих порід дерева. Тому й чорний. Загалом у таборі після 10-денної облоги було ще сім бочок пороху – це не рахуючи того, що було в порохівницях і ладівницях кожного козака.
Крім вогнепальної зброї, козаки користувалися і стрілами.
Скупчення речей нижче виявлено в 1975 році на лівому фланзі переправи. Стаціонарне приладдя писаря, схоже, з гетьманської канцелярії. Свічки, каламарі-чорнильниці, кришечка від каламаря.
Ведучий 4.
Козацька люлька – добра думка.
Трохи побутових речей. Частина табору була розташована на території села Острів, тож під час розкопок знайдено і селянський побут. Але гральні кості вочевидь козацькі :)
Самогонний апарат.
Побутувала думка, що селяни в Україні ходили в солом'яному взутті, але воно виявилося шкіряним.
«Одні з вилами, інші – з косами», – так казав обурений шляхтич про нелицарську зброю селян.
Ведучий 3.
Тепер трохи речей з королівського боку. Варто відзначити, що термін "українсько-польська війна" було б недоречно вживати щодо Хмельниччини. На боці гетьмана билося багато шляхтичів, а польські селяни самі піднімали повстання. Водночас на королівській стороні воювала українська знать.
Шляхетська шабля.
Уламок гусарських лат (як важкоозброєна кіннота пересувалася тими болотами?)
Ножі, за Свєшніковим: "бойові, робочі, столові"
Стильні сумки.
Кістяна трубочка – нібито для ховання під водою.
Просто набір красивих побутових речей:
Ведучий 4.
Особисті речі Ігоря Кириловича Свєшнікова. Археолог провів дитинство у розташованому неподалік селі Хотин, чув легенди про битву і мріяв відкопати. Виріс, вивчився, і відкопав. Його експедиція у Пляшевій тривала понад 20 років - з 1970-их.
Два артефакти нещодавнього часу - перебування Волині під контролем Польщі у 1930-х роках. Оголошення про заборону проводити громадянські заходи з нагоди річниці битви козаків і поляків під Берестечком.
Ведучий 3.
Вихід із меморіального комплексу. Попереду - пам’ятник учасникам берестецької битви, далі - рівнина, де в 1651-му відбувалася битва.
Якщо пройти трохи далі, до урочища Монастирищина, то можна побачити козацький цвинтар. В 1950-х голова колгоспу Павло Пастух наказав розорати урочище, щоб збільшити площу засіяних зернових (за це давали якісь премії), а на острові Гайок, де тримали оборону 300 козаків ар'єгарду, організував... свиноферму.
Заплава Пляшівки була осушена під час торфорозробок. 360 років тому звідси аж до високого правого берега річки (порослий лісом) замість зеленого лугу було болото.
Ведучий 4.
Острів Гайок (раніше справді був островом у заплаві). Саме там було розміщено загін із 300 козаків, які прикривали переправу. Відстань від острова до місця зйомки - якраз на мушкетний постріл.
Козацький ар'єгард дуже завзято оборонявся: прикриваючись за великими дубами, відстрілювався з мушкетів, відбивав численні ворожі атаки шаблями та списами і побив багатьох поляків. Коронний гетьман Миколай Потоцький відвів війська від острова і відрядив посланця до козаків запропонувати здатися, але ті з глумливими вигуками діставали зі своїх гаманців гроші і почали жменями жбурляти у воду, на знак того, що козак не дбає про багатство і мирське життя.
Смерть останніх захисників дісталася полякам дорогою ціною. Вони навіть не писали, скільки втрат понесли. Є лише записи в щоденниках очевидців про втрату кількох німецьких офіцерів і, що "козаки наших сильно громили".
Ведучий - 3. Козакова яма - озерце посеред болотяної заплави, де один з останніх козаків боронився з човна. Спершу три години відстрілювався з мушкета, потім (маючи 14 ран!) захищався косою, а на пропозицію самого короля скласти зброю відповів, що за життя уже не дбає.
Наостанок варто відзначити, що поразка козаків під Берестечком не стала великою перемогою королівської армії – так само як була втрачена перемога під Конотопом. Шляхетське посполите рушення відмовилося переслідувати утікаючих, натомість мітингуючи і переправляючись на західний берег Стиру (тобто тікаючи в Польщу) цілими полками.
Ведучий 4. : А зараз до вашої уваги відео презентація нашої подорожі до музею. Тож давайте всі разом знову повернимось у славні козацькі часи.
(Демонструється відео презентація)
Джерело: https://drive.google.com/open?id=0B68pXe_29TH8Vm9xeUFoTWUwNjg |
